Тема. Активізація дисидентського руху у 2-й пол. 1960-х - 1970-х рр.

План.

1. Основні течії дисиденьського руху.

2. Форми діяльності дисидентів. Українська гельсінська група (УГГ)

3. Боротьба радянського режиму з дисидентством.

Як працюємо? 

1. Переглядаємо відеоурок:

2. Опрацьовуємо і копіюємо теоретичний матеріал лекції (див. нижче) та параграфа 25-26. Увесь матеріал, зібраний у лекції, зустрічається у питаннях ЗНО. Зверніть особливу увагу на таблицю з творами дисидентів, її необхідно вивчити. Про Гельсінську групу питання теж часто зустрічаються.

1. Причини активізації дисидентського руху у даний період:

• ·         Згортання процесу лібералізації, неосталінізм
• ·         Посилення репресій проти інакодумців
• ·         Продовження русифікаторської політики
• ·         Обмеження прав союзних республік
• ·         Проведення Наради з безпеки і співробітництва в Європі, прийняття її Прикінцевого акту, у якому держави-учасниці , у тому числі й СРСР, зобов’язувалися дотримуватися принципів прав і свобод людини і громадянина

Течії дисидентського руху:

• ·         Національно-визвольна – за відновлення незалежності України мирними методами
• ·         «За соціалізм з людським обличчям» - відмова від сталінської моделі, побудова гуманного соціалістичного суспільства
• ·         Релігійна – за відновлення легальної діяльності УГКЦ, за свободу віросповідання
• ·         Правозахисна – провідна течія у 1970-х рр., представники виступали на захист прав і свобод людини і громадянина

2. Форми діяльності дисидентів:

1. Самвидав – копіювання і розповсюдження підпільним шляхом творів дисидентів. Видавані поза цензурою (зокрема в СРСР) підпільні листівки, брошури, книжки й періодичні видання — один з виявів Руху опору.

Твори самвидавівської літератури, які зустрічалися у сесіях ЗНО

Автор	Твір	Тематика
Левко Лук’яненко	«Сповідь у камері смертників»	Героїчна боротьба за незалежність України
Іван Дзюба	«Інтернаціоналізм чи русифікація», 1965р.	Критика національної політики радянського керівництва, курсу на «злиття націй», критика великодержавного шовінізму; виступає за реальне право української нації на самовизначення
Михайло Брайчевський	«Приєднання чи возз’єднання»	Критика радянської історичної концепції про «возз’єднання» України з Росією внаслідок Переяславської ради та підписання Березневих статей. Вважав, що не було возз’єднання, а було приєднання з наступним обмеженням суверенітету Гетьманщини.
Редколегія на чолі з В’ячеславом Чорноволом	Журнал «Український вісник», 1970-1972рр.	1.      Видавався у Львові, розповсюджувався через самвидав. 2.      Критика репресій проти інакодумців. 3.      Критика шовінізму та українофобії,висвітлення протестних акцій дисидентів.
В’ячеслав Чорновіл	«Лихо з розуму»	Документальний збірник, містить матеріали про першу хвилю репресій 1965р., а також біографії 20 дисидентів-жертв репресій
Валентин Мороз	«Репортаж із заповідника імені Берії», «Серед снігів», «Хроніка опору», «Мойсей»

2. «Тамвидав» - видання книги вітчизняного автора за кордоном, переважно в радянськ часи. Нелегальним шляхом з СРСР вивозилися чернетки творів дисидентів і там видавалися.

3. Написання листів-звернень та листів-протестів («підписантство»), адресованих радянським високопосадовцям та державним органам.

1965р. – лист, підписаний представниками інтелігенції із засудженням першої хвилв репресій у 1965р.

1968р. – «лист 139» - адресований Л.Брежнєву, М.Косигіну та М.Підгорному. Підписаний 139 представниками інтелігенції ( І.Дзюба, І.Світличний, С.Параджанов, Л.Костенко, А.Горська, М.Брайчеський та ін..). Спрямований на засудження арештів серед учасників акції на підтримку «Празької весни» у Чехословаччині.

4.Розповсюдження листівок

5. Проведення протестних акцій

·         1965р. – під час прем’єри фільму С.Параджанова «Тіні забутих предків» В.Стус, І.Дзюба та В.Чорновіл виступили з критикою репресій та запропонували глядачам встати, якщо вони проти репресій.

·         Проводилися акції на підтримку «Празьвої весни», «мовчазні» акції біля пам’яяятттникам визначним особам, мітинги, демонстрації

·         Акції на підтримку народів, які зазнали утисків.

Петро Григоренко – радянський генерал-фронтовик, правозахисник, виступав за надання кримським татарам дозволу на повернення на історичну батьківщину. Неодноразово був заарештований, позбавлений генеральського звання, утримувався примусово у психлікарнях. Був висланий до США.

Мустафа Джемілєв – діяч кримськотатарського національного руху. Дисидент, правозахисник. Учасник «Союзу кримськотатарської молоді у Ташкенті. Був 6 разів засуджений радянською системою. У 1991-2013 рр. очолював Меджліс кримськотатарського народу в Криму. У 2014-2019рр. – радник президента України у справах кримськотатарського населення.

6. Створення правозахисних організацій.

Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод, відома також як Українська Гельсінська група (УГГ), об'єднання діячів українського правозахисного руху, утворене в Українській РСР 9 листопада 1976.

Засновники:

1.     Руденко Микола Данилович (керівник групи), - ЗНО!

2.     Бердник Олександр Павлович

3.     Григоренко Петро Григорович

4.     Кандиба Іван Олексійович

5.     Лук'яненко Левко Григорович

6.     Мешко Оксана Яківна

7.     Матусевич Микола Іванович

8.     Маринович Мирослав Франкович

9.     Строката Ніна Антонівна

10. Тихий Олексій Іванович

Мета діяльності:

·         сприяти виконанню в Україні постанов Заключного акту:

·         збирати докази порушення тих постанов та скарги постраждалих;

·         доводити факти порушення прав людини та націй в Україні до відома ширших кіл української та міжнародної громадськості, до урядів держав, які підписали Заключний акт.

·         Добиватися акредитації в Україні журналістів іноземних видань

·         Знайомити широку громадськість із Загальною декларацією прав людини

ІІІ. Боротьба радянського режиму з дисидентством:

1.      Залякування (бесіди у КДБ, цькування у пресі, погрози)

2.      Звільнення з роботи чи навчання

3.      Використання каральної психіатрії – примусове ув’язнення у психіатричних лікарнях, примусове використання психотропних препаратів. Через психлікарні пройшли близько 2000 дисидентів.

4.      Масові арешти.

·         1 хвиля: 1965р. – заарештовано близько 30 дисисдентів

·         2 хвиля 1972р. (коли П.Шелеста на посаді Першого секретаря ЦК КПУ змінив В.Щербицький, вірний виконавець волі Москви) –«великий погром», заарештовано 100 осіб.